Літературна сторінка Одеської обласної організації Національної спілки письменників України
Анна Костенко народилася 1988 року в Одесі. Закінчила Одеський національний університет імені 1.1. Мечникова за фахом «Видавнича справа та редагування», навчається в аспірантурі. Аня пише вірші, оповідання, романи. Друкувалася в таких періодичних виданнях: «Літературна Одеса», «Південна ліра». На сьогоднішній день вийшло друком три збірочки: «Все ще буде, все», «Мої кольорові вітрила», «Медуза у хмарах». Аня Костенко – учасниця Всеукраїнської наради молсщихлітераторів у Кокте6елі(2005р.), переможець конкурсу «Гранослов-2005», у 2007 році за цикл оповідань «Медуза у хмарах» отримала Міжнародну літературну україно-німецьку премію імені Олеся Гончара, у 2008 році – третю премію конкурсу «Смолоскип». Аня пише й далі, мріє видати друком плоди своєї праці.
Маленькою любила малювати картинки й писати до них історії, або навпаки – спочатку писала невеличкі сценарії, а потім малювала до них ілюстрації. Маленька письменниця власноруч створювала книжечки, і їй це дуже подобалося, але дорослі до цього ставилися як до гри. Коли пішла до школи, дитяча гра переросла в захоплення. Та комусь показувати власну творчість Аня не наважувалася, тим більше, що батьки до цього ставилися дуже скептично. П’ятнадцятирічна авторка якось відчула, що це щось більше, ніж просто хобі.
- Дитяча гра переросла в усвідомлення того, що я не можу не писати. Я не просто вигадувала історії, мені хотілося щось конкретно розповісти, я почала мислити образами, – розповіла одного разу Аня.
Вона почала брати участь у різноманітних шкільних конкурсах, а перемоги були підтвердженням того, що юна авторка на вірному шляху. Першими читачами були все ж таки батьки та сестра, оскільки це найближчі люди, й Аня їм цілком довіряє.
- Вони часто надихають, радять, скеровують у потрібному напрямі, і від цього я можу відштовхнутися і піти далі, – розповідає молода письменниця.
Саме їм і присвятила Аня свій перший роман «Те, що позбавляє сну», адже вони знають, що «кахляні обличчя існують»…
Доленосною була нарада молодих літераторів у Коктебелі.
А було це так. Пролунав телефонний дзвінок. Приємний голос повідомив, що її турбують з Національної спілки письменників. їй запропонували взяти участь у нараді молодих літераторів. Вагатися не було часу. Від Одеси мали приїхати: «хлопець і дівчина, поет і прозаїк до ЗО років». Молодого поета знайшли – Євгена Бардієра, а з прозаїком були певні проблеми. Аня згадує, коли вони з Євгеном прибули до Коктебеля, усі учасники були поважні, зі збірками власних творів. Наша героїня навіть збірки
не мала, приїхала з рукописами. Та, незважаючи ні на що, Одеса показала високий пілотаж, і вони з Євгеном здобули перші місця. Для молодої авторки така оцінка послужила значним стимулом: «Отже, потрібно писати далі, адже іншим це подобається».
Не менш важливе значення в її творчому житті відіграв міжнародний конкурс «Гранослов». Аня відправила на конкурс свої рукописи й посіла перше місце. Ця перемога була здійсненням мрії, адже «гранословцям», які посідають призові місця, допомагають із виданням книжок. Так народилася на світ збірочка творів під назвою «Кольорові мої вітрила». За цикл оповідань «Медуза у хмарах» авторка отримала Міжнародну премію ім. О. Гончара, а за роман «Те, що позбавляє сну» отримала літературну премію за перемогу у конкурсі «Смолоскип». Досягнення нашої героїні свідчать про певний письменницький рівень. Та Аня до звання письменника ставиться дуже обережно, вона постійно працює над собою, вчиться жити і писати, шукає ідеї, образи, експериментує з формою.
Для самовдосконалення Аня вирішила зануритися у світ літератури. Книжкова полиця представлена Борхесом, Кафкою, Гете, Цеховим, Булгаковим, Винниченком, Лесею Українкою. Аня любить різноманітну літературу. Для неї немає значення, чи це література футуризму, чи реалізму, чи постмодерну. Головне, щоб написане слово було щирим, якісним, відвертим, щоб воно було написане серцем, і це відчувалося відразу. Сьогодні їй до смаку Борхес. Щось почало з’являтися. Проте, перечитавши ще раз, героїня відчула в оповіданні «не свої нотки». Через це щойно написаний твір потрапляє в шухляду письмового столу, де зберігаються твори, написані під впливом інших письменників, які ніколи не матимуть своїх читачів. Такі вимоги висуває до себе молода авторка.
Аня мріяла стати художнім редактором, щоб займатися оформленням книжок. От і закінчила кафедру «Журналістики» Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова за спеціальністю «Видавнича справа та редагування». Та, на жаль, в Одесі не так добре йдуть справи з виданням книжок, а тому Аня виступає в ролі оформлювача та ілюстратора власних збірок. Але, навчаючись в університеті, письменниця ще більше закохалася в літературу, туг знайшла однодумців, людей, які її розуміють. А тому вирішила стати викладачем. Поки що вона аспірантка, та за плечима вже є невеличкий практичний досвід викладацької роботи. Вона намагається навчити студентів по-іншому дивитися на творців слова, дивитися на письменників як на живих людей, котрі жили в конкретному історичному середовищі.
їй завжди приємно спілкуватися з друзями, для неї це потрібно як повітря. Вона підтримує контакти і зі шкільними друзями, й часто знайомиться з новими людьми. Сьогодні вона хотіла поговорити, розслабитися, спілкування з подругами надихає на творчість. Аня фіксує певні миті, й відкладає роботу з ними на потім.
Аня повертається додому, відчуває легку втому, для повного розслаблення їй потрібно послухати музику. Вона вмикає Астора П’яццоллу, музика пробуджує почуття, мозок вибудовує образи, уява не може заспокоїтись, все це виливається на папері. Так з’явилося оповідання «Червоне танго».
Сьогоднішній день був доволі насиченим, Ані захотілося побути наодинці з собою. Спілкування з подругами дало відповідь на запитання про призначення жінки в суспільстві. І те, що жінка має бути кар’єристкою, – це стереотип рівнозначний тому, що жінка має бути домогосподаркою. Наша героїня прагне розбити ці стереотипи і бути гармонійною як в особистому житті, так і в соціальному. І при цьому відчувати справжнє жіноче щастя, яке означає любити все довкола: природу, людей, себе.
Алла ЦИКОВСЬКА, студентка ОНУ ім. 1.1. Мечникова
Одесские известия
Я решил посмотреть что имеется в сети Интеррнет. Нашел пару статей, представляю на мой взгляд самую интересную, хоть и короткую.(Админ)
Роман выпускницы филологического факультета ОНУ этого года Анны Костенко «Те, що позбавляє сну» («То, что лишает сна») опубликован в новом номере литературного журнала «Киевская Русь». «Абсолютно точно могу сказать, что такой прозы в украинской литературе еще не было, – подчеркнул главный редактор журнала Дмитрий Стус. – Произведение Анны – первая за несколько десятилетий универсальная (т.е. наднациональная) попытка создать на «подточенной бациллой болезни» украинской почве настоящий интеллектуальный роман».
В своем романе 22-летняя писательница ищет ответы – «как творцу сохранить себя в мириадах однотипных цветных Причесок, которые нападают-окружают непохожего сразу, как только он выпадает из строя. Окружают и уничтожают, уподобляя себе…» (Дмитрий Стус). Аня Костенко: «Свой роман я воспринимаю, как картину. Есть определенная основа, живая ткань, на которую наклеиваются разные по форме и размеру треугольники жизней, характеров, переживаний. Несмотря на отличия и противоречия, герои в своем взаимодействии создают единую мозаику, единую картину, и, наконец, единое Слово, которое способно изменить их жизни».
Анна Костенко – лауреат Международной украино-немецкой премии имени Олеся Гончара, автор трех сборников прозы. Весной этого года роман Анны Костенко «Те, що позбавляє сну» завоевал ІІІ премию на Всеукраинском литературном конкурсе издательства «Смолоскип». Одесситка, пишет прозу на украинском.
Сам роман я так и не нашел (Админ)
Использованы материалы с сайта: http://news.onu.edu.ua
Нет похожих публикаций.
ТОП лучших комментаторов